Освячена перед першою світовою війною ( 1914 р.). Стара церква закладалася в 1745 році.

           Всі три церкви в наші дні використовуються за призначенням і знаходяться у задовільному стані, належать Московському патріархату.

           Рік заснування невідомий( ІІ-а половина ХІХ ст.). Освячувалася вона на Вознесіння Господнє. В радянський час використовувалася як комора.

Як зразок млина-мануфактури (промислового підприємства) на Монастирищині зберігся Одаєвський (Сарнівський) млин, який працював до недавнього часу і зараз міг би відновити виробництво при наявності підприємливого господаря.

       З історії відомо, що збудований млин був у 1846 році володарем с.Сарни (до 1845 року – Охрімове) поміщиком Марком Сарнецьким разом з уманськими купцями-євреями Позенами. Оскільки у євреїв не було права мати землю, тому звели споруду на 30 сотках заболоченого берега річки Одаї (мужику, який тримав берег для сінокосу, подарували пару коней, віз та збрую, щоб мовчав). Через це млин підтоплювався водою, яку періодично відкачували. Назвали його Одаєвським, щоб не носив мужицької назви Охрімівського. Розміри будівлі –     42 х 13 метрів, половина споруди має 3 поверхи, інша частина – 2. Будівельним матеріалом послужила високоякісна міцна цегла, при кладці якої у розчин добавляли яєчні білки. Устаткування було придбане в Голландії: 3-тонний маховик, трансмісію. Спочатку 3 камені приводили в рух коні, а пізніше –австрійський паровик з численними трансмісіями. Підмурок, на яких містилося 10 штирів для підтримки двигуна, зберігся до сьогоднішнього часу. Млин виробляв високосортне борошно. Потужність установки складала 10 тонн зерна на муку протягом зміни. На одному камені могли переробити 1 тонну   зерна на дерть за годину.

       У 1854 році Сарни придбав новий поміщик Володимир Чарковський, який мав хватку справжнього підприємця. Він оновив устаткування млина, установив вальці, 5 каменів, шовкові сита тощо. У сусідньому селі Попудні він заснував конезавод, бо потрібні були чумаки, щоб розвозити продукцію млина у різні точки. Через Шполу муку відправляли до Києва. За добу млин виробляв 800 кулів борошна. Куль (за словником В.Даля) – рогозяний мішок, розміром 1,25 аршинів довжини та 3,25 аршинів ширини (аршин – 0, 71 м), в який вміщалося до 16 фунтів ваги           ( фунт – 0,4 кг). При підрахунках із переведенням у сучасні міри 800 кулів – це близько 5,25 тонн муки! За рік млин давав 100 тисяч пудів (1600 тонн) борошна. Крім цього,   у двоповерховій частині будівлі була обладнана олійниця, яка теж виробляла високоякісну продукцію із соняшникового насіння. Успішно працювала також крупорушка.

       Останніми володарями млина були Котляри – спадкоємці Позенів.

       Як склалася доля цього промислового підприємства   у післяреволюційний період? У 1919 році млин разом із землями останнього сарнівського поміщика Батьянова був націоналізований і запрацював лише в кінці 1920-х років. Однак своє значення втратив: працював лише на потреби району. З побудовою в 1950-х роках млина в заводі продтоварів у райцентрі, він став практично недіючим. В першій половині 1980-х років млин припинив роботу. Відновлення його роботи, а також олійні і крупорушки відбулося лише в часи незалежності України зусиллями керівників села. Устаткування працювало уже на електроенергії.   З 2002 року   ця пам’ятка промислової архітектури знову бездіяльна.

       Відвідувачів і тепер дивує, що ця споруда стоїть на воді уже більше 160 років і не валиться. Міцна кладка, архітектурна доцільність, давнє устаткування і вивіска, яка нагадує його вік, а також те, що за успішну роботу відповідала страхова компанія “Саламандра” - все це ще можна побачити в Сарнах на Монастирищині. Зберегти цю пам’ятку промислової архітектури – завдання не лише громадян і керівників села, а й краєзнавців району та області.

       В даний час млин знаходиться в аварійному стані. З метою його реставрації, відновлення роботи та демонстрації туристам як пам’ятки промислової архітектури керівництво району просило включити Одаєвський млин до списку об’єктів програми «Золота підкова Черкащини».

Церква закладалася в 1746 році. Закладена на честь покровительки козацтва Святої Богородиці Покрови. Вона з дерева, простояла 120 років. Потім збудували нову, більш простору її копію, а стару перенесли в Антоніну. Реставрована церква у 1980-х роках.

           Садиба Даховських знаходиться в селі Леськове Монастирищенського району. Вона є архітектурно-ландшафтною пам’яткою обласного значення, займає 89 га землі. В її комплекс входить замок, територія с листяним парком на лівому березі річки Конелки і хвойною частиною парку на правому березі, гребля із ставом і “островом кохання”, сад, орні землі.

     Творцями цього дивовижної краси помістя були 4 покоління польських поміщиків Даховських, які володіли Леськовим і навколишніми селами з 1770-х років до 1917 року.

           Перша частина замку збудована у класичному стилі тюдорівська готика) після відміни кріпосного права у 1860-1870 роках. Друга частина замку добудована в кінці XIX ст.у європейському стилі. Архітектурний план розробляв сам власник маєтку - Тадеуш Даховський.

       В радянський час замок і помістя використовувались як будинок відпочинку для працівників Київського цукротресту, а влітку як піонерський табір. У післявоєнний час тут розмістили санаторій для хворих туберкульозом закритого типу. Після протестів селян його передали військовому відомству для лікування офіцерів-відставників з нервово-психічними захворюваннями. В 1970 році тут розмістили майно польового госпіталю. За цей час було збудовано трьохповерхове адміністративне приміщення, в колишній конюшні добудований другий поверх і розміщені квартири, інші приміщення були зайняті під технічні засоби госпіталю. Зали замку перетворили в склади для ліків.

На даний час садиба знаходиться у власності Міністерства Оборони України та руйнується.

Вы здесь: Home Культура Пам'ятки історії, культури, архітектури, заклади культури