Як зразок млина-мануфактури (промислового підприємства) на Монастирищині зберігся Одаєвський (Сарнівський) млин, який працював до недавнього часу і зараз міг би відновити виробництво при наявності підприємливого господаря.

       З історії відомо, що збудований млин був у 1846 році володарем с.Сарни (до 1845 року – Охрімове) поміщиком Марком Сарнецьким разом з уманськими купцями-євреями Позенами. Оскільки у євреїв не було права мати землю, тому звели споруду на 30 сотках заболоченого берега річки Одаї (мужику, який тримав берег для сінокосу, подарували пару коней, віз та збрую, щоб мовчав). Через це млин підтоплювався водою, яку періодично відкачували. Назвали його Одаєвським, щоб не носив мужицької назви Охрімівського. Розміри будівлі –     42 х 13 метрів, половина споруди має 3 поверхи, інша частина – 2. Будівельним матеріалом послужила високоякісна міцна цегла, при кладці якої у розчин добавляли яєчні білки. Устаткування було придбане в Голландії: 3-тонний маховик, трансмісію. Спочатку 3 камені приводили в рух коні, а пізніше –австрійський паровик з численними трансмісіями. Підмурок, на яких містилося 10 штирів для підтримки двигуна, зберігся до сьогоднішнього часу. Млин виробляв високосортне борошно. Потужність установки складала 10 тонн зерна на муку протягом зміни. На одному камені могли переробити 1 тонну   зерна на дерть за годину.

       У 1854 році Сарни придбав новий поміщик Володимир Чарковський, який мав хватку справжнього підприємця. Він оновив устаткування млина, установив вальці, 5 каменів, шовкові сита тощо. У сусідньому селі Попудні він заснував конезавод, бо потрібні були чумаки, щоб розвозити продукцію млина у різні точки. Через Шполу муку відправляли до Києва. За добу млин виробляв 800 кулів борошна. Куль (за словником В.Даля) – рогозяний мішок, розміром 1,25 аршинів довжини та 3,25 аршинів ширини (аршин – 0, 71 м), в який вміщалося до 16 фунтів ваги           ( фунт – 0,4 кг). При підрахунках із переведенням у сучасні міри 800 кулів – це близько 5,25 тонн муки! За рік млин давав 100 тисяч пудів (1600 тонн) борошна. Крім цього,   у двоповерховій частині будівлі була обладнана олійниця, яка теж виробляла високоякісну продукцію із соняшникового насіння. Успішно працювала також крупорушка.

       Останніми володарями млина були Котляри – спадкоємці Позенів.

       Як склалася доля цього промислового підприємства   у післяреволюційний період? У 1919 році млин разом із землями останнього сарнівського поміщика Батьянова був націоналізований і запрацював лише в кінці 1920-х років. Однак своє значення втратив: працював лише на потреби району. З побудовою в 1950-х роках млина в заводі продтоварів у райцентрі, він став практично недіючим. В першій половині 1980-х років млин припинив роботу. Відновлення його роботи, а також олійні і крупорушки відбулося лише в часи незалежності України зусиллями керівників села. Устаткування працювало уже на електроенергії.   З 2002 року   ця пам’ятка промислової архітектури знову бездіяльна.

       Відвідувачів і тепер дивує, що ця споруда стоїть на воді уже більше 160 років і не валиться. Міцна кладка, архітектурна доцільність, давнє устаткування і вивіска, яка нагадує його вік, а також те, що за успішну роботу відповідала страхова компанія “Саламандра” - все це ще можна побачити в Сарнах на Монастирищині. Зберегти цю пам’ятку промислової архітектури – завдання не лише громадян і керівників села, а й краєзнавців району та області.

       В даний час млин знаходиться в аварійному стані. З метою його реставрації, відновлення роботи та демонстрації туристам як пам’ятки промислової архітектури керівництво району просило включити Одаєвський млин до списку об’єктів програми «Золота підкова Черкащини».

Вы здесь: Home Культура Пам'ятки історії, культури, архітектури, заклади культури Одаєвський млин – пам’ятка промислової архітектури ХІХ століття